16.Ukrainian Folk Tales.pdf

ДІДОВА ДОЧКА Й БАБИНА ДОЧКА

Був собі дід та баба і мали собі дочку. Ото чи довго пожила баба, чи ні, та й задумала

вмерти. А як умирала, то своєму чоловікові казала:

— Як я умру, чоловіче, а ти будеш женитися, то гляди — не бери тої удови, що біля нас

живе з дочкою, бо вона тобі буде жінкою, а нашій дитині не буде матір'ю!

— Добре,— відказав чоловік,— не буду брати не то її, а й ніякої, і женитися не буду.

От заховав дід бабу і похорон відправив та й живе собі сам. А трохи згодом ішов раз

селом та й зайшов до тієї удови, що жінка не веліла її брати. То чоловік сказав: не буду

женитися ні з якою, а то й забув, що казав, і забіг, побалакав і удову до себе просив.

Тоді вдова з великих радощів сказала:

— Я вже давно цього ждала!

От усю худобу забрала і до діда жити з дочкою помандрувала.

Ото живуть усі вкупі — дідова дочка й бабина. Дуже баба не любила дідової дочки:

сказано, як мачуха,— усе гризе голову, та й діти між собою часто сваряться — надто зла

бабина дочка: звичайно, як зведенята,— у них ніколи ласки нема.

Оце, було, як підуть на досвітки, то дідова дочка пряде, а бабина знай цілу ніч гуляє з

хлопцями та крутиться, і не раз так бувало, що, гарцюючи, і мички попалить. А йдуть

додому вранці та дійдуть до перелазу — ото й каже бабина дочка до дідової дочки:

— Дай,— каже,— мені починки, сестрице, я подержу, поки ти перелізеш.

— Добре,— каже,— сестрице, на!

От поки дідова дочка перелазить, а бабина дочка, взявши починки, побіжить додому і

матері набреше, що дідова дочка з хлопцями цілу ніч гуляла і мички попалила.

— А я пряла і додому поспішала. Бачте, мамочко, яка вона ледача!

От дідова дочка прийде додому, то мачуха й почне і бити і дідові виказувати:

— Твоя дитина ледащо — не хоче робити, а ти не хочеш учити!

Що вже не робила, як з неї не знущалась, що дідові не наговорювала, а їй усе байдуже:

робить собі мовчки. Дуже було бабі досадно з дочкою дивитися на неї, що дід її

жалує,— і почали вдвох радитися, як би дідову дочку витурити з дому, щоб її не було!

Ото й почала баба дідові гризти голову:

— Твоя дитина ледащо — не хоче нічого робити, тільки все гуляє та спить твердим

сном, а ти ще й жалуєш, ти б лучче, ніж мав би жалувати її, найняв де-небудь, то, може,

що й було б з неї!

— Де я найму її? — каже дід.

— Так веди куди хочеш, а щоб вона дома не була.

Ото як докучала баба своїми речами дідові, аж до живих печінок допекла, бо щодня

одно товкла: «Веди та й годі!» Нічого було робити дідові: треба вести, хоч і жалко.

От зібрались і пішли, і зайшли у великий ліс. Ото дочка дідові й каже:

— Верніться, тату, додому, я й сама піду, десь знайду собі службу.

— Добре,— каже дід.

Попрощався і вернувсь, а дівчина пішла собі.

Ото йде та йде дуже великим лісом, коли стоїть яблунька, така зарощена бур'яном, що

й не видно, та й каже:

— Дівонько-голубонько, обчисть мене, обханюч мене,— я тобі у великій пригоді стану!

От дідова дочка закотила рукави, обполола, обханючила і пісочком обсипала; яблунька

подякувала, дівчина пішла далі.

Ото схотілось їй пити. Вона зайшла до криниці, а криничка їй говорить:

— Дівонько-голубонько, обчисть мене, обханюч мене,— я тобі у великій пригоді стану!

От дівчина обчистила, обханючила і пісочком обсипала; криничка їй подякувала,— вона

пішла далі.

Коли біжить така погана собака та й каже:

— Дівонько-голубонько, обчисть мене, обханюч мене,— я тобі у великій пригоді стану!

От дівчина заходилась, обчистила, обханючила. Собака й сказала: «Спасибі, дівонько!»

Вона пішла далі.

Коли стоїть піч, і така облупана, а біля неї глина лежить. Ото й каже піч:

— Дівонько-голубонько, обчисть мене, обмаж мене,— я тобі у великій пригоді стану!

От дівчина замісила глину, полізла у піч, обчистила, обмазала: піч їй подякувала,

дівчина пішла далі.

Ото йде та йде,— зустрічає її жінка та й каже:

— Помагайбі тобі, дівчино!

Дівчина відказала їй:

— Добре здоров'я!

— Куди ти йдеш, дівчино? — спиталась жінка.

А дівчина й каже:

— Іду, тіточко, щоб де найнятися.

— Наймись у мене,— сказала жінка.

— Добре,— відказала дівчина,— наймусь.

— У мене,— каже жінка,— невелике діло, аби ти вміла зробити те, що я скажу.

— А чому ж не зумію? — каже дівчина.— Раз мені покажете, паніматко, а вдруге і сама

знатиму.

Ото прийшли додому, де та жінка жила. От жінка й каже:

— Ось що, дівчино: оце тобі казани, то ти рано й увечері нагрій окропу і вилий у корито,

і борошенця туди всип, і замішай,— тільки, гляди мені, щоб не гаряче було, тільки

тепленьке.— та не бійся, що б не бачила, що б не чула,—стань на порозі, двічі свисни,

то до тебе позлазяться гадюки, ящірки, жаби і всякий звір, то ти нагодуй їх, то вони

порозлазяться, куди кому треба.

Дівчина сказала:

— Добре, паніматко, так буду робити, як ви мене навчили.

От поєднались. Зараз увечері затопила піч, приставила окропу, нагріла трохи,

повиливала в корито і борошенця туди всипала й замішала. Стала на порозі, двічі

свиснула,—як почали злазитись гадюки,

ящірки, жаби і всякий звір, то кожне до корита, понаїдались усі та й порозлазились.

І так цілий рік дідова дочка там служила і робила те, що їй хазяйка казала, а як кінчився

рік, то та жінка й каже дівчині:

— Ось що, дівчино: оце вже сьогодні тобі рік, як ти в мене; коли хочеш, то й другий

будь, а не хочеш, то як хочеш: ти мені добре робила, спасибі тобі, нехай тобі бог

помагає на все добре!

Дівчина подякувала хазяйці за хліб, сіль і за все і сказала:

— Хочу додому, спасибі вам, паніматко.

— Хазяйка каже їй:

— Піди ж вибери якого хочеш коня й воза.

А сама наготовила їй повнісіньку скриню всякого добра і дала їй і випровадила у ліс ту

дівчину, тоді попрощалися,— сама вернулась додому, а дівчина поїхала собі, хвалячи

бога.

Ото їде дідова дочка повз ту піч, що вона хитрувала, коли гляне — аж повнісінька піч

проскур. От піч і каже:

— Дівонько-голубонько, на тобі оці проскури за те, що ти мене прибрала,— спасибі

тобі!

Дівчина подякувала, і тільки-но під'їхала, а проскури так і пороснули у возик; піч

заслонилась, а дівчина поїхала далі.

Ото їде та їде, коли дивиться — аж біжить собака і несе намисто добре, товсте та гарне,

та ще й шліфоване. Ото тільки-но прибігла до возика, та й каже:

— На тобі, дівонько-голубонько, за те, що ти мені у великій пригоді стала!

Дівчина взяла й подякувала, і поїхала далі, радіючи.

От їде — і так їй схотілося пити, що господи! От подумала: «Заїду до тієї кринички, що я

чистила, то, може, там нап'юсь». Ото заїхала, дивиться — аж повнісінька криничка

води, аж через верх ллється, а біля неї стоїть золоте барильце й кухлик. І каже

криничка:

— Напийсь і собі набери барильце, та й кухлик візьми! Стала та дівчина пити — аж не

вода, а вино, і таке добре, що й зроду такого не пила. От набрала повнісіньке барильце

додому, та й кухлик не забула. Ото поїхала далі.

Коли стоїть яблунька — і така хороша, що не можна й сказати: на ній яблучка срібні та

золоті, і рясно-рясно! Ото яблунька й каже:

— Дівонько-голубонько, на тобі ці яблучка за те, що ти мене обчистила, обханючила.

Дівчина сказала: «Спасибі!»—та під”їхала під яблуньку, а яблучка так і пороснули у

возик.

Ото приїхала та дівчина додому та й гукає:

— Ідіть, тату, забирайте худобу!

От вийшов дід із хати, дивиться — аж дочка його; він зрадів, побіг до неї та й каже:

— Де ж ти, дочко, була?

— Служила, тату,— каже дочка.— Зносьте добро!

А добра ж то — повнісінький віз, іще й намисто товсте! Стали зносити — то то гарне, а

то ще краще!

Ото побачила баба, що стільки дідова дочка навезла усякої всячини, і напалася на діда:

— Веди та й веди і мою дитину, куди свою водив! Ото як докучила дідові, щодня це

кажучи,— сказано, зависть бабу взяла,— то він сказав:

— Нехай убирається, поведу.

Ото попрощались і пішли дід з бабиною дочкою. Зайшли у ліс, дід і каже:

— Іди ти, дочко, а я вернусь додому.

— Добре,— відказала бабина дочка.

І розійшлися: дівчина у ліс пішла, а батько додому.

Ото іде бабина дочка великим лісом, коли стоїть яблунька та й каже:

— Дівонько-голубонько, обчисть мене, обханюч мене, то я тобі у великій пригоді стану!

Дівчина відказала:

— Оце чорт не видав, буду руки каляти. Ніколи мені!

От іде бабина дочка далі, коли стоїть криничка, така зарощена, та й каже:

— Дівонько-голубонько, обчисть мене, обханюч мене, то я тобі у великій пригоді стану!

— Оце лиха година розносила вас з своїм чистінням! Мені треба йти скоренько,—

сказала та дівчина та й пішла далі.

Ото іде повз ту піч, а піч і каже:

— Дівонько-голубонько, обмаж мене, обханюч мене, я тобі у великій пригоді стану!

— Та нехай тебе лиха година маже, не я буду мазатися! — сказала бабина дочка, дуже

розсердилась і пішла далі.

Коли біжить собака — така погана, що гидко й глянути, та:

— Дівонько-голубонько, обчисть мене, обханюч мене,— я тобі у великій пригоді стану!

Дівчина поглянула та й каже:

— Оце, бісів батько тебе не видав, така погана, а щоб я коло тебе руки каляла... А щоб

ти не діждала! — і пішла бабина дочка далі, лаючи.

Ото зустрічає її та сама жінка, що дідова дочка у неї служила, та й каже:

— Здорова була, дівчино!

Дівчина відказала:

— Добре здоров'я, тіточко!

— Куди ти йдеш? — спитала жінка.

А бабина дочка й каже:

— Та йду, тіточко, щоб де найнятися.

А жінка каже:

— Наймись у мене, дівчино!

Plik z chomika:

Inne pliki z tego folderu:

Inne foldery tego chomika: